• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Національно-патріотичне виховання

Патріотичне виховання юнацтва

«Затверджую» директор навчально-виховного комплексу Неруш Н.В.

Вступ

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з молоддю та модернізацію навчально-виховного процесу.

Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений, національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.

Головною домінантою національно-патріотичного виховання молоді є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної, за змістом, життєвої позиції.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника, розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології.

Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і спорту.

Головна мета полягає в тому, щоб через реалізацію системного і цілеспрямованого комплексу заходів, сприяти вихованню патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно реалізовуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій української національної культури.

План заходів передбачає створення цілісної системи національно-патріотичного виховання молоді шляхом реалізації наступних виховних завдань:

- виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, прапора, Гімну України та історичних святинь;

- сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;

- формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;

- формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;

- відновлення і вшанування національної пам’яті;

- формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;

- сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості;

- виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадській діяльності.

План заходів розроблено на підставі листа Міністерства освіти і науки України «Про Концепцію національно-патріотичного виховання молоді»


Співпраця учнів початкової школи з музеєм Івана Гончара

Шовкун Людмила Миколаївна, заступник директора з НВР, учитель початкових класів

Екскурсія в музеї Івана ГончараСучасна українська школа перебуває в процесі інтенсивного розвитку, плідного пошуку, активізації науково-педагогічних ініціацій. Школа покликана стати для учня та вчителя місцем духовного збагачення кожного з учасників навчально-виховного процесу, де формувалася б громадянська зрілість, особиста відповідальність за свій внесок у національно-культурне відродження України, у розбудову держави.

В цьому сенсі велику роль відіграє національне виховання молодших школярів на основі народних звичаїв, традицій в системі позакласної роботи.

Багатюща духовна спадщина України, яка творилися тисячами років, не має права бути забутою. Пам'ять про своїх предків не забаганка, не данина моді, а сенс життя, щоб не були ми без роду і племені, а знали свій родовід. Бо повинні стояти дерева «з глибоким корінням, високим гіллям».

На сучасному етапі розвитку суспільства вивчення обрядів, звичаїв, традицій предків у навчальних закладах є актуальною потребою дидактики, потребою духовного відродження нації.

Екскурсія в музеї Івана ГончараРеалії сьогодення свідчать, що без докорінної перебудови виховного процесу у навчальних закладах України, без опори на високодуховні цінності народного виховання, яке віками зберігалося і застосовувалося нашими предками, без опори на споконвічні традиції виховання на засадах народної педагогіки, ми будемо відламаною гілкою родоводу і все далі і далі будемо втрачати духовність.

Відчуження людини від високодуховних цінностей національної культури робить її безликою. А людина знеособлена, позбавлена власної індивідуальності, не здатна створювати духовні цінності, бо для духовних зусиль замало тільки бажання чи навіть таланту, а конче потрібне ще відмінне від інших світовідчуття, світобачення, світосприймання навколишнього. Адже дух українства – це дух наших предків: гармонії з усім оточуючим, доброзичливе, поважне ставлення до ближнього. Починаючи від колиски, кожен день, кожне свято, кожне дійство оповивалося розмаїттям пісенного мелосу, в усьому повагу мало Його Величність Слово. У наших предків були викристалізовані віками ціннісні орієнтири, де все звірялося за законами мудрості, святості. І нехтування традиціями нашого народу веде до морального, духовного, культурного й економічного занепаду.

Екскурсія в музеї Івана ГончараМ.Стельмахович зазначав, що без опори на українські народні звичаї виховати справжнього українця неможливо. Тому їх збереження, збагачення і дотримання має доленосне значення як для нації в цілому, так і для кожного українця. «Застосування знань і засобів етнопедагогіки ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, допомагає дітям усвідомити свою роль як спадкоємців народних цінностей і традицій.

У початкових класах важливого значення набувають такі інтерактивні засоби виховання, як народні обряди та традиції, що спрямовані на розвиток творчого потенціалу особистості, кооперування та гуманізацію стосунків у колективі. Саме під впливом системи народознавчих заходів діти проходять шлях розвитку «від підсвідомого розуміння своєї етнічної належності у молодшому віці до національної зрілості».

Екскурсія в музеї Івана ГончараРідна мова, історія народу, його традиції, звичаї та обряди, зокрема, фольклор, моральні приписи, різні види народного мистецтва художня творчість, народні символи та народна символіка, – все це є тим благодатним ґрунтом, на якому зростає національна свідомість. Звичай, обряд, обрядовість, – це способи відтворення національних знань через пошукову діяльність, спрямовану на світорозуміння, а також розуміння свого місця у світі.

В народі кажуть, що ранок – найкраща пора доби, весна – найкраща пора року, а дитинство – найкраща пора життя. Втім дитинство не лише, яскрава, а й дуже важлива, дуже відповідальна пора. У дитячі роки складається характер людини. В процесі навчання та виховання, починаючи з молодшого шкільного віку, діти починають усвідомлювати, що народжуються українцями, які є унікальними і неповторними людьми.

Виховання учнів на народних традиціях, звичаях є одним із компонентів цілісної виховної моделі школи на сучасному етапі, а «нащеплення» дитини, на родовий корінь предків – це головна умова, яка як ніщо інше, може стати основною рушійною силою відродження української нації.

Ми справді відчули себе українцями, зрозуміли своє місце в світі, завдяки тісній співпраці з Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара». Туди, як до глибокої криниці, поспішають спраглі, щоб напитися, а наші діти, ніби пташенята, злітаються туди, бодай однією життєдайною краплинкою ороситися… Черпають з глибинних надр народної мудрості силу духу, знання, уміння.

Щоразу, коли їдемо в музей Івана Гончара на екскурсію або відвідуємо майстер-класи, які часто проходять в його стінах, маленькі хлопчики і дівчатка обов’язково одягають національний одяг, співають у автобусі народних пісень, таким чином налаштовуються на духовне єднання з цим насправді святим місцем – душею самої України. Зникає сум, розчарування, пригнічення і навіть фізичні болі, коли перебуваєш тут. А як світяться очі у малечі і радість переповнює груди, коли малі пальчики вправно вчаться в майстра-умільця робити з глини глечика, плести солом’яного бриля, писати писанку, робити ляльку-мотанку, вирізати з дерева коника або ліпити маленьких жайворонків з тіста, щоб потім з ними вибігти десь на пагорб і закликати в гості весну-красну.

А що відчуває дитина, коли приймає участь у святах-дійствах, які проходять у музеї? Хіба можна передати ті почуття, які наповнюють маленьку україночку чи українця під час зустрічі зі святим Миколаєм, що роздає подарунки, співає колядки, щедрівки разом з усіма. А які емоції викликають у хлопчини спілкування з дорослими козаками, спів з ними старовинних чумацьких пісень під час чергового дійства. Про все це неможливо розказати словами. Це треба побачити, відчути, проникнутись… проникнутись духом справжнього, величного, мудрого, неповторного українства.

Чого навчають «Мамаї»

Діти й батьки з родинного центру в селі під Києвом, не забуваючи про комп’ютери, живуть за традиціями предків

Ярослава МУЗИЧЕНКО

Де це видано — возити дітей із міста до школи в село? А в Хотів, що біля Києва, — возять. Тим паче після того, як у тутешній гімназії відкрився Родинний центр «Мамаї», де діти разом iз батьками відзначають свята за народним календарем, вчаться гончарювати й співати народні пісні, опановують секрети народного малярства, витинанки, вишивки і навіть мультиплікації.

Навчити бути вільними

Посеред великого залу гарної нової школи — дерев’яний стіл і лави. З десяток дітей схилилися над аркушами білого паперу, малюють. На столі — багато олівців і пензлів та синій гривастий коник, вирізьблений з дерева і розмальований народним майстром Іваном Приходьком, який веде дитячу студію у селі Дударкові. Сам художник — поряд з дітьми, емоційно розповідає їм про народне мистецтво, підбадьорює, заохочує. За його методикою, діти до 11 років мають малювати не з натури, а з уяви — казкові образи. «Так роблять японці — вони не вчать дітей малювати «натуральні» пейзажі й натюрморти, — пояснює народний майстер. — Тоді працює мозок, дитина виростає не роботом, який відтворює те, що бачить довкола, а творцем. Коли ж дитина вчиться перемальовувати — вона потім налаштована на показуху в житті. Я хочу навчити дитину бути вільною».

Так Іван Приходько гостював на відкритті Родинного центру «Мамаї» на початку жовтня. Ідея центру визрівала кілька років. Почалося все в Хотові зі Світлиці й фольклорного гурту «Будимир». Нині до нього ходить майже півсотні хотівських школярів. Загалом у гімназії навчається понад 500 дітей. Відтепер, окрім пісень — ліричних, календарних та родинних, — хотівські діти систематично вивчатимуть різні мистецтва. Графік занять розписано поденно. Керувати студіями запросили відомих майстрів зі столиці. Розпис на склі, витинанку, виготовлення ляльки–мотанки вестиме Світлана Рак, донька відомої народної художниці Анастасії Рак. Гончарювати вчитиме художник–кераміст Зоя Предко, а плести іграшки з соломи — член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Рая Павленко. Завідувач сектору тканин Музею Івана Гончара Тетяна Кошманенко, яка володіє понад 200 техніками традиційного шиття, навчатиме малечу вишивати. А лауреат президентської премії «Таланти України–2001» та міжнародних премій анімаційного кіно в Україні, Франції та Росії Вікторія Чайка допомагатиме дітлахам опанувати мистецтво анімації. Простіше — діти самі творитимуть мультики. Студент Києво–Могилянської академії, голова відділу Братства козацького бойового звичаю «Спас» козак Іван (Матейко) навчатиме козацького звичаю.

Традиції гідності

«Наш принцип — щоб з дітьми працювали особистості. Тому серед викладачів відомі в Україні майстри», — каже співорганізаторка «Мамаїв» Мирослава Вертюк, яка вже кілька років керує в Хотівській гімназії фольклорним гуртом «Будимир». Мирослава сама з п’яти років захоплюється народним співом та українською обрядовістю. Закінчивши Національний університет ім. Тараса Шевченка та аспірантуру, працює в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» та їздить у фольклорно–етнографічні експедиції по Україні. Мирослава розповідає історію «Мамаїв»: її знайомій художниці Оксані Денисевич так сподобалося тут торік на Дні села, що вона перевела сюди з київської Печерської гімназії свою дитину і всією сім’єю переїхала до Хотова. Оксана створила подібний центр у Печерській гімназії, а тепер узялася і за Хотів. Діти для такої «Народної школи» вже підготовлені: Мирослава Вертюк заохотила їх вивчати традицію. Спершу співочий гурт був зі старших дівчат, та невдовзі за ними поприходила малеча. Майже всі, хто має менших братів чи сестер, привели їх до гуртка, бо вдома, коли вивчали пісні, малі хотіли співати з ними. Із сестрою Надею прийшла тоді трирічна Віра. Тепер їй шість. «У сестрички великий талант, вона мене вже переспівала», — каже 13–річна Надя. Дівчинка розповідає, що колядувати тепер ходитиме сестра, а вона співатиме зі сцени, «бо вже доросла». Сама ж хотіла б опанувати гончарство і малювати.

«Сьогодні наші дівчата–красуні в народному вбранні вже почуваються впевнено, хоча в класах із них ще подекуди кепкують, — каже Мирослава Вертюк. — Упевненість у своїй культурі — це один зі способів повернення власної гідності. При цьому не потрібно ніяких фантастичних ідей для підтвердження поруйнованої гідності, на зразок «Україна старіша за Вавилон». Зацікавлюючи дітей, не застосовуємо нічого фальшивого чи моралізаторського, а лише справжнє. Це правда, яка глибоко в традиції».

Свято і праця

За столом, де синій коник, поряд з іншими дітьми малює Данило, син ініціаторки Родинного центру Оксани Денисевич. Режисер дитячих програм на каналі INTER та TET, авторка методики викладання образотворчого мистецтва навчатиме дітей малювати. «Я покинула телебачення нещодавно, — розповідає пані Денисевич. — Бо доводилося анонсувати дитячі програми і агресивні мультики, які мене обурювали і які я своїм дітям забороняла дивитися. Знаючи, як діє колір і звук на психіку дитини, у мене складалося враження, що хтось спеціально викликає в дітях підсвідому агресію. Я зрозуміла, що маю робити щось, аби приносити користь моєму суспільству». Так з’явилися задум Міжнародного родинного мандрівного фестивалю «Як намалювати птаха» і однойменний родинний центр у Печерській гімназії. Потім побувала в Хотові, й виникла ідея створити центр «Мамаї». Відчула, що тут вона — на своєму місці. Цікаво, що Оксана Денисевич українською заговорила всього кілька років тому. Вона народилася в Казахстані, її батько–військовослужбовець, козацького роду з Чернігівщини, а мама — з Волині. Чоловік, дизайнер Борис Денисевич, розмовляв з Оксаною українською. «Коли говорять, що діти розмовляють мовою матері, то це неправда: мої діти заговорили українською, — каже Оксана. — Сама ж заговорила разом з дітьми. Щось у мені прокидалося. Тепер, коли я слухаю народні пісні, то здається, що з кожною заново народжуюся».

Програма занять Родинного центру пов’язана з колом річних українських свят. Восени для старшокласників запланована презентація майстерні традиційного весілля (перегляд відео традиційних весіль, майстер–класи з вінкоплетин та випікання короваю). Взимку — свято Андрія, виставка малюнків до свята Миколая, вивчення колядок, майстер–класи різдвяної атрибутики. Навесні — опанування писанкарства, Шевченківські дні. На літо планується збирання трав на скіфському городищі, фольклорно–етнографічні експедиції, участь у толоці–будівництві трипільської хати у селі Легедзине на Черкащині. Також у планах — екскурсії до столичних музеїв, зустрічі з відомими письменниками, режисерами та художниками, тиждень українського кіно.

Сільська влада і директор школи в усьому йдуть назустріч. «Це знакова подія в селі, — каже сільський голова Хотова Микола Безпечний. — Це система традиції і робота дорослих. Кінцева стратегічна мета центру — здорова, культурна, вихована, всебічно розвинена особистість». Директору хотівської гімназії Наталі Неруш до вподоби, що Центр залучає знаних творчих особистостей. «Думаю, майстри теж будуть задоволені від роботи з нашими дітьми, — каже пані Наталя. — Наших школярів на різних фестивалях називають «блаженними», бо вони тягнуться до глини, гончарного кола, до пісні».

Передати іншим

У гурті — діти різного віку, як брати і сестри. Старші дбають про менших. Дружать діти — дружать і батьки. Через дітей і вони зацікавлюються народними традиціями. «Вдома ми стали відзначати народні свята, — розповідає мама чотирьох дітей Владислава Рожкова, яка зі своєю російськомовною родиною переїхала до Хотова з Києва п’ять років тому. — На Різдво діти ходять колядувати до сусідів, потім усі разом ідемо до церкви. Перед Великоднем ми з дітьми розписуємо писанки, і не одну скатертину пропалили (сміється). Те, що тут відбувається — це не якесь театральне дійство, а саме життя. І це прекрасна альтернатива «пиву в підворітті». Поки що батьки приходять на репетиції і на свята. Утім у планах «Мамаїв» — залучення родин у повному складі. «Плануємо збирати книгозбірню, аудіо–та відеотеку української класики та сучасного кіно і музики для родинного користування, — каже Мирослава Вертюк. — У центрі діятиме і школа традиційних танців для всіх охочих жителів села».

Цікаво, що фольклорний гурток, яким керує Мирослава Вертюк, майже цілими класами відвідують вихованці «першої вчительки» Людмили Шовкун. Цього літа весілля її сина влаштували по–народному. А школярі, які побачили це живе традиційне дійство, просили своїх батьків, щоб і їм влаштували такий обряд. «Це те правильне, що потрібно давати дитині, — каже про українські традиції Людмила Миколаївна. — Те, що ми бачимо нині з екранів, чуємо по радіо, не створює комфортного середовища для розвитку. Наші школярі, які займаються у фольклорному гуртку, дуже відрізняються від решти. Вони світліші, щедріші, мудріші. Спокійні і добрі. Захоплених традицією діток може бути більше. Вони відчують українську традицію і в майбутньому передадуть це відчуття своїм дітям».

ДОВІДКА «УМ»

Село Хотів Києво–Святошинського району Київської області безпосередньо межує з міською смугою на південно–західній околиці Києва (Голосіївський район, Феофанія). Населення села — 5000 осіб. Мальовнича горбиста територія села є частиною ландшафту Київського плато. Хотів поділяється на дві частини струмком Віта (давніша назва — Хотівка), що впадає біля Пирогова у річку Віта, яка несе свої води у Дніпро. Неподалік села — руїни Скіфського городища.

Кiлькiсть переглядiв: 487

Коментарi

  • DanielVen

    2017-11-10 21:07:36

    Обратите внимание!!! Реально полезная штука. С помощью этого средства можно восстанавливать любые кожаные изделия. Всегда пригодится в хозяйстве. [url="https://small-smile.ru/?p=10"]восстановление кожи[/URL]...